Головна » 2009 » Липень » 20 » 65 років з дня Героїчного бою!
65 років з дня Героїчного бою! | 14:37 |
28 квітня 1943 року під час німецько-совєтської війни, на території окупованої нацистами Галичини, у складі німецької армії було утворено українську дивізію “Галичина”, яка згодом мала стати Першою Українською Дивізією Української Національної Армії – основою майбутніх Збройних сил України, на зразок Українського Січового Стрілецтва у складі Австро-Угорської армії в 1914-1918 роках. Окрім того, метою створення цього добровільного збройного формування було запобігання вивезенню молоді на примусові роботи до Німеччини, зупинення репресій німецької влади проти цивільного населення та військовий вишкіл вояків і старшин, які після завершення вишколу мали завдання із зброєю та іншим військовим спорядженням перходити в лави Української Повстанської Армії.
Після боїв на Бродівщині, частина дивізійників, зумівши вирватись із ворожого оточення, влилась до УПА, суттєво зміцнивши її.
Бродівська битва є ду¬же важливою в контексті боротьби українців за незалежність своєї держави і народу. Вона виявляє, якою без¬межною може бути бойова жертовність українського вояка, в даному випадку дивізійника, коли йдеться про бої за волю й державу.
Серед радянських пісень часів Другої світової війни знаходимо пісні про бої за Москву, Сталінград і Броди. Знаючи, що в Радянському Союзі ні поет, ані композитор без відповідної директиви згори не наважаться творити пісню про ту чи іншу битву, можна стверджувати, що серед Українського народу велика битва під Бродами залишила добру пам'ять, якій радянська влада у свій час вирішила протиставити свою пісню про Броди, виконана у 1970-х роках сестри Байко і записана на платівку.
Мабуть, навколо Бродівської битви ще залишилося багато нерозкритих таємниць, які так старанно приховувалися і приховуються радянськими ідеологами колись і їхніми спадкоємцями – в наш час!
Наступ Червоної армії на Львівському напрямку мав скоріше політичний характер, ніж воєнний. Про це свідчить концентрація надзвичайно сильного угрупування військ на невеликій частині фронту.
24 червня 1944 року головне командування Червоної армії видало директиву, згідно з якою армії Першого українського фронту мали провести операцію і розбити угрупування німецьких військ на Львівському й Рава-Руському напрямках. Для успішного виконання завдання перший український фронт, головним командувачем якого був генерал Конєв, дістав великі підкріплення. Його піхотні сили були доповнені дев'ятьма стрілецькими дивізіями, до яких ще додатково придали де¬сять повітряних дивізій та значну кількість артилерійських і технічних частин. Додатково Конєв одержав 1.100 танків та 2.747 гармат і мінометів. Після доповнення сили цього фронту нараховували 843.000 вояків, яких було по¬ділено на 80 дивізій, у тому числі шість кавалерійських, десять танкових і мотомеханізованих корпусів, чотири спеціальні тан¬кові бригади й один корпус чехословацької комуністичної армії.
З цих сил було сформовано 12 армій і дві кінно-механізовані групи.
Армії: сім стрілецьких: 1-ша гвардійська, 3-тя гвардійська, 5-та гвардійська і 13-та, 18-та, 38-ма та 60-та; три танкові армії: 1-ша танкова армія, 3-тя гвардійська танкова армія і 4-та танкова армія. Дві авіаційні армії: 2-га й 8-ма. Дві кінно-механізовані групи. До складу однієї входив 1-й кавалерійський корпус і 25-й танковий корпус, командував ними генерал-лейтенант В.Баранов, а до другої –
6-й кавалерійський Гвардійський корпус і 31-й танковий корпус, – командувач генерал-лейтенант С.В.Соколов.
Присутність у цьому військовому угрупуванні гвардійських армій вказує на те, що Перший український фронт мав не просто збірні частини, а випробувані в боях частини, тому що гвардійські армії – це армії елітарні.
Вогнева сила всіх цих армій була величезна. Вони мали 13 900 гармат і мінометів калібру 76 міліметрів і більше 1 614 танків.
Ця велетенська бойова сила мала на диво мале завдання: зробити
два прориви – один у напрямі на Раву-Руську, а другий – на Красне – Львів. Метою наступу було "оточити і знищити вороже угрупування в районі Бродів".
Радянське керівництво, вважаючи Львів вічним вогнищем спротиву Москві, намагалося якнайскоріше захопити Львів і його околиці, сподіваючись знищити там основні сили українських військових сил. Щодо німецьких армій, то радянська розвідка здобула достовірну інформацію про те, що "німці боїв не приймуть і є приготовані до відступу".
Зважаючи на такі обставини, зовсім в іншому світлі відкривається для сучасних українців правда про Бродівську битву. Стає зрозумілим, "яким світлим бойовим чином була битва Дивізії "Галичина" під Бродами, де вона добровільною посвятою зв'язала в боях кілька ворожих армій і до останнього набою боролася за українські національні ідеали, за волю і державу для українського народу".
Історична довідка: Дивізія "Галичина", а пізніше – 1-а Українська дивізія Української Народної Армії – українська військова частина, яка брала участь у Другій світовій війні на німецькому боці. Вона почала формуватися на території Галичини у квітні 1943 р. за зразком німецьких піхотних дивізій у такому складі: 3 піхотні полки, 1 артилерійський полк, батальйони: фюзилерів, зв'язку, піонерів, протитанкової оборони, зенітної артиле¬рії, постачання, запасний, спеціальні ча¬стини й запасний вишкільний полк. Дивізія отримала перше бойове хрещення у битві під м. Броди (Львівська область), де зазнала величезних втрат.
Переформування та поповнення дивізії було проведено в Нойгаммері на Шлезьку, у Словаччині (вересень-грудень 1944 р.) і в Словенії (січень-березень 1945 р.) та вже у квіт¬ні 1945 р. кинута на Східний фронт біля Ґрацу (Фельдбах – Бад Ґляйхенберґ), де вела оборонні бої до капітуляції Німеччини (до 8 травня
1945 року). Чисельність дивізії на той час становила близько 18 тис. вояків. Зі створенням Українського Національного Комітету розпочалося формування Української Національної Армії під командуванням генерала П.Шандрука. Дивізія "Галичина" була включена в її склад як 1-а Українська дивізія. 14 квітня 1945 р. вояки склали нову присягу на вірність українському народові. Командиром ди¬візії був призначений німецький генерал Фрайтаґ.
Після капітуляції Німеччини дивізія відступила в зону окупації англійців. Частина вояків дивізії були інтерновані в табори полонених у Філляху – Беллярії – Ріміні, а у 1947 р. перевезені до Англії й розпущені. Інша частина – інтернована амери¬канцями в табори полонених у Раштадті – Ріґзе – Ауербаху – Реґенсбурзі). [/I
Які ж військові сили протистояли такому величезному угрупуванню радянських військ?
Бойовий склад Української Дивізії не перевищував 12 500 вояків. Сили німецьких частин, які не встигли покинути фронту, становили 2 500 вояків, а ті час¬тини, що відступали, вже не відзначалися бойовою вартістю. Отже, до бою стали частини Дивізії, намагаючись контрударами загородити шлях просуванню радянський військових колон. Вони нападали на ворога із засідки чи нашвидку творили бойову лінію, маючи на меті прориви з оточень або застосовуючи зви¬чайну фронтову атаку.
На початку битви Дивізія нараховувала лише 50 танків. Вона не мала прикриття з повітря, тому що радянські літаки панували у повітрі такими силами, що німецькі літаки не зважувалися показатися на фронтовій лінії.
Від полонених бійців Червоної армії українцям стало відомо, що Конєв планував захопити Українську Дивізію в полон і використати її полонених вояків під час заходів, які мали проводитися на святі "визволення" у Львові та Києві.
Важливе значення найшвидшого досягнення успіху в цій операції можна бачити також із того, що генерал Конєв мав право використовувати навіть бомбардувальники далекої авіації, які він і використовував на тих ділянках фронту, де велися важкі бої.
Наступ у напрямі на Раву-Руську не мав жодних ускладнень для Червоної армії і проходив успішно, бо він відбувався поза лінією оборони Дивізії, і аж
у глибокому тилу наступаючі радянські армії звернули вбік і замкнули кільце ото¬чення Дивізії.
Значно складніше для радянських армій розвивався наступ у напрямку на Красне – Львів.
Ранком 14 липня генерал Конєв ки¬нув у наступ головні сили 60-ої і 38-ої армій під командуванням генерал-полковників Курочкіна та Москаленка. Після майже цілоденної артилерійської підготовки та запеклих бомбардувань ворогові вдалося зрушити частини Української Дивізії з їхньої лінії оборони, яку вони зайняли дуже поспішно і не мали вдосталь часу для її підготовки. Але в цей самий день ситуація стабілізувалася: зайнявши нові позиції, частини дивізії провели цілу низку сильних контрударів на наступаючі маси радянських армій.
Становище частин Дивізії було дуже важким. Ворог панував у повітрі, і Дивізія зазнавала великих втрат від повітряних ударів на її позиції. Штурмові літаки, пролітаючи на низьких висотах, намагалися зламати спротив українських частин, а танкові колони пробували оточити поодинокі підрозділи Дивізії.
Радянські армії не змогли зразу прорвати лінію оборони Дивізії. Конєв кинув у бій свої оперативні резерви: 69-у механізовану бригаду зі складу 3-ої армії, а потім 15-й корпус під командуван¬ням генерал-майора П.В.Тертюшного. Але радянські армії не могли розвинути наступ на Львів, тому що частини Дивізії з'являються в різних місцях і, вступивши у бій, зв'язують ними великі з'єднання Червоної армії.
Тоді Конєв кидає в бій головні сили 3-ої танкової армії, яка діє під команду¬ванням генерал-полковника П.С.Рибалка та має завдання зламати оборону дивізії на лінії Сасів – Золочів. Перед наступом радянських танків проводяться інтенсивна артилерійська підготовка й авіаційні удари. Протягом п'яти годин ворожі лі¬таки проводять 2 000 нальотів, у тому числі 1 500 нальотів бомбардувальників. Важкі бої тривають 17 й 18 липня, і 3-я тан¬кова армія прориває оборону частин Дивізії і, просунувшись на захід, замикає Дивізію в кільце в районі Бузька силами кількох армій. Оточені в котлі частини Дивізії чинять спротив трьом радянським арміям аж до 24 липня.
Бродівська битва є дуже важливою в контексті боротьби українців за незалежність своєї держави і народу. Вона виявляє, якою без¬межною може бути бойова жертовність українського вояка, в даному випадку дивізійника, коли йдеться про бої за волю й державу.
Під Бродами Українська Дивізія мала завдання зв'язати ворога і втягти його у важкі бої, і це завдання вона виконала. Стримуючи радянські сили протягом майже двох тижнів, вона зменшила їх ударну міць. Неоціненною є роль Бродівської битви і для збереження самого Львова. За час битви німецькі частини покинули місто – і боїв у Львові майже не було.
Але, звичайно, Українська Дивізія не могла вплинути на подальший хід фронтових подій.
І тут можна поставити доречне запитання – а наскільки критичною була б для армій Конєва фронтова ситуація, коли під Бродами сконцентрувалися б значніші сили тих, хто готовий був віддати життя за волю свого народу?
Як взагалі виглядав би східній фронт, коли б на ньому стояли армії тих народів, у яких тиранічна Москва відібрала волю й державність?
Після Бродівської битви дивізійники поповнювали ряди УПА, яка вела бойові дії на два фронти – проти німецьких і проти радянських військ. У лавах УПА боролися і згинули багато бійців Дивізії "Галичина". Вони не капітулювали в боях під Бродами. Вони гідно представляли Дивізію там, де вільно билося серце українського вояка, – чи в рейдах УПА, чи в похідному марші Дивізії, йдучи до однієї цілі: через рідний Львів на Київ, що був, є і буде символом нашої державності, подібно як Львів став символом нашої збройної боротьби.
|
|
Переглядів: 1205 |
Додав: Євгеній
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
| Форма входу |
|
 |
| Архів записів |
|
|
| Наше опитування |
|
|
| Статистика |
Присутніх всього: 1 Гостів: 1 Користувачів: 0 |
|
|
